У творчості Сергія Гая є основні мотиви: вершники, оголене людське тіло та натюрморти. Майстерно передані грою контрастів і кольорів, чітких та вільних мазків, ці, на перший погляд, нічим не пов’язані сюжети зображають світ - динамічний та статичний.

Так, натюрморт за своєю суттю має на меті показати схоплений момент, застиглу природу - фр. nature morte - «мертва природа». Англійською цей жанр зветься still life, апелюючи до нерухомості зображених об’єктів. Живі квіти втілюють красу та гармонію навколишнього світу, зафіксовану на полотні. Яскраві кольорові плями, скомбіновані рукою людини у прекрасний букет, демонструють взаємодію раціональності людського розуму та естетики природи.

Коні - це рух та швидкість, чиста стихія. Людині вдалося приручити диких коней, таким чином отримавши контроль над природою. Вершники та коні, що розрізають простір картин Сергія Гая, стають одним згустком енергії: людина - продовженням первісної сили, а кінь - інструментом людського наміру. Анонімні вершники мчать вперед, тікаючи від чи рухаючись назустріч тому, що створить уява глядача.                                                                                                                                       

Людське тіло у Сергія Гая багатогранне - наділене тонким психологізмом, навіть попри наявність лише кількох мазків на обличчі, а подекуди глибоко чуттєве та звабливе. Художник знімає з фігур усе «випадкове» - одяг, деталі побуту, - залишаючи лише чисте існування: природне оголене тіло.

В античній філософії тіло розумілося як точка перетину, де стикалися два всесвіти: мікрокосм - внутрішній світ людини - та макрокосм - зовнішній порядок всесвіту. Так, фігури у творчості Сергія Гая ніби виринають із простору: вони не відокремлені, а є частиною цілого.

Впевнено створюючи ритм кольорами, майстер зображає статичний та динамічний виміри життя, перетікання цих двох станів: імпульс та енергію вершника і спокій тілесного, так само як потенціал у паузах та наповненість і спокій у рухах.