Мала Ретроспекція
Смію обстоювати припущення, що артист-маляр (художник?!) не є непорозумінням навіть у нашій, зовнішньо глянцевій і внутрішньо страхітливо суперечливій сучасності. Те, що він (артист) не є непорозумінням, ставить перед ним винятково жорстокі вимоги. Саме – жорстокі. Його продукт, який називається картиною, будучи картиною світу самого автора, його інтелекту й гідності, нині зобов’язаний долати неймовірно важкі випробування заради свого місцепризначення в ойкумені і усій цивілізації, теж страхітливо глянцевій. Зрозуміло, йдеться про призначення, за яке не соромно ні самому артисту, ні його консументові-глядачу.
Спробую контуром окреслити складну тему.
Те, що у картині говорить з-за порогу мовчання і про що слід наголосити першою чергою, не є бравадою, блюзнірством, стихією чи ідіотським гигиканням, лише повноцінною ТРАНСЦЕДЕНТНОЮ ЯВОЮ – магічною і земною, начебто знайомою, звабливою і небезпечною, настільки суголосною з колізіями свого часу, наскільки пролонгованою у часопросторі. У цій яві акумульована енергетика мислення, переконань, поглядів, значного і призначеного, дріб’язкового й величного, доброго і лихого. Вона відповідальна, бо облагороджує вагання, гамує сумнівні уподобання і, головне, вчить не жахатися на витівки буття. Вона не оповідь, лише майстерна оповідь, проявлена знаками, наголосами і натяками, вмонтована в образ/знак/символ. Вона не ворог, не скептик чи неврастенік, не насмішник. Не обман і не манія. Вона – відповідник неосяжному суттєвому, про яке не висловитися словом, не проявити дією, не просигналити звуком. Вона вся у собі – товар-не товар, недооцінене й цінність, яку, лише бачачи, можна отримати, яка не провокує ні істерику, ні ейфорію, ні агресію, ні екстаз. Вона не нірвана, не пригнічення, не снотворне, швидше навпаки, - надійний збудник, який нагадує не дрімати, не будучи стимулятором плачу, гомеричного сміху чи гедоністичного задоволення. Врешті вона, вдало витворена ява-картина, не примха, не прикраса, не розвага, лише вагомий аргумент, необхідний пазл, аби картина Всесвіту зімкнулася у своїй цілісності. Супроти неї не станеш із ігнорантським смішком, - настільки міцний вона плід сумлінності і зосередженої уяви.
Усе вище сказане є лише моїм кредо, можливо, не тим, що звершено у моїй картині світу, проявлене на полотні. Однак, це саме те, що я постійно сповідував у вертепі мистецтва навіть тоді, коли мета виявлялася недосяжною для моїх сил. У норовливій країні-вертепі мистецтва мене виправдовує тільки один єдиний фактор – фактор чесності і поваги до глядача, від якого потребую лише уважності і неупередженості суджень, щоб порозуміння між мною, автором, та ним, глядачем, відбулося.
У кінці все-таки дозволю собі підказку: усе, мною витворене, інспіроване блискучою євангельською притчею про Блудного сина.
Поскільки презентацію мальованого мною у різні роки некоректно було б назвати повновартісно організованим проєктом, хоча б таким, яким був проект «Аd hominem» з нагоди мого 80-тиріччя (Львів, Палац мистецтв, 2021), актуальна виставка в галереї пана Костянтина Шумського має назву «МАЛА РЕКТРОСПЕКЦІЯ». Це справді кількісно невелика ретроспекція характерних робіт з різних періодів моєї, більше, ніж шістдесятирічної праці.
Володимир Медвідь