Перервана Лінія
Остап відійшов рік тому, на Святвечір. Останнім часом сприймаю тільки оце «відійшов», а не «помер» чи «згас». Бо тоді це так ніби хтось був дуже-дуже близько біля тебе, що аж ти не міг його побачити в усій повноті, і оце відійшов...на недовгий час... і дав можливість з відстані оцінити реальні масштаби своєї постаті. Зайвим буде казати, як це важко – робити проєкт Остапа Лозинського без Остапа Лозинського. Це ніби якась перервана лінія, або струна чи пружина, яку ми намагаємось втримати. Час, який нас розділив, ще недостатній, аби ми могли ясно впорядковувати і аналізувати його мистецьку спадщину без відчуття відчаю і сліз. Нам бракує Остапа Лозинського, і цей біль не припиниться. Та все ж – ми можемо разом із його друзями, колегами, людьми, які цінували його творчість спробувати зробити перший крок аби реконструювати ту лінію, яку, як ми тепер бачимо, він малював у безкінечність. І, в першу чергу, йдеться про ікону. Кажуть, якщо розрізати лінію на дві частини – більшу і меншу, то ціла лінія буде відноситися до більшого відрізка так само як більший до меншого. Це такий собі універсальний принцип гармонії, який виявляє себе в природі, людині, науці та мистецтві. Принцип золотого перетину. Якось при розмові Остап поділився своїм спостереженням – він спеціально перевірив свої роботи різних років і виявив, що у них той принцип завжди проявлявся, хоча він ніколи свідомо не ділив на відрізки і квадрати простір, який творив. Ми залишилися, стали тим меншим відрізком, і дуже стараємося зберігати співвідношення пропорцій. Тож, спільними зусиллями ми зібрали більше семи десятків Остапових ікон, якими намагаємося позначити, принаймні, основні пункти його дороги в іконі: перші спроби в іконописі вкорінені в родинну традицію; пошуки ікони в живописі і наслідування улюблених майстрів під час навчання; залюбленість народними образами і праця над продовженням народних традицій в іконі на склі; занурення в технологію та іконографію давньої української ікони; пошук свого місця серед старих і нових українських та європейських майстрів. Місця творчої і духовної сили: Львів, його церкви, будинки, музеї, люди і свята... У Львові виріс мистецький проєкт Від Романа до Йордана (2010-2021). Карпати – простір відпочинку, натхнення та праці, особливо Косів із його базарами старовини, та Криворівня з імпровізованими пленерами щоліта від 2011 року. Тут з’явилася Криворівнянська ікона-капличка під відкритим небом (2014), тут творилися ікони для Ягелонського ярмарку в Любліні (2013-2018) та виношувалися ідеї для осінніх пленерів. Криниця, Новиця і міжнародний пленер іконописців в Новиці (2012-2021). Це Лемківщина, де народилися Никифор і Богдан-Ігор Антонич, якими захоплювався Остап і де діються театральні, музичні та мистецькі дійства. Тут Остап ріс як іконописець, і довкола нього росли його друзі-митці. Крім того, пленери у Трускавці (2017- 2021), Люрді (2018), Криворівні (2021)... Постаті, які проглядаються в його образах: Олекса Новаківський, Роман Сельський, Маргіт Сельська, Богдан Сорока, Анрі Матіс, Юрій Новосельский, Андрей і Климентій Шептицькі, святий Миколай, апостол Петро, і улюблена Богородиця з Дитям... З цього всього народилися персональні мистецькі проєкти – «На образ і подобу» (2012), «Дорога» (2014), «Тривога. Шкіц до пейзажу» (2017), «Пуцлі» (2017-2018) і останній – «De Anima» (2021). Спогади друзів, коментарі Остапа, і все, що вдалося зібрати, воно видається дуже важливим, хоч і виглядає дещо хаотично – таке собі намагання зібрати докупи раптово перерване Остапове творення власного сакрального простору, який відгукується і нашим спільним шуканням людини, душі, Бога:
«Займаюся сучасним іконописом, бо все-таки я сучасна людина й сучасний митець. Іконопис – це для мене свого роду медитація. Передусім медитація думки. Коли працюєш над іконою, дуже важать сенси, смисли, які цінні не лише тобі. Ти не маєш права перейти певну ідейну межу, червону лінію. Про це треба пам’ятати.»
Марія Цимбаліста
«Займаюся сучасним іконописом, бо все-таки я сучасна людина й сучасний митець. Іконопис – це для мене свого роду медитація. Передусім медитація думки. Коли працюєш над іконою, дуже важать сенси, смисли, які цінні не лише тобі. Ти не маєш права перейти певну ідейну межу, червону лінію. Про це треба пам’ятати.»
Марія Цимбаліста