Владислав Шерешевський постає як художник-віртуоз, філософ-гедоніст і гастроном-заклинач, який підсмажує фарбу на полотні так, що вона пахне хитрою іронією; змішує академічний реалізм із гумором гурмана-фанатика, що знає: кожна ковбаса має і святковий, і цвинтарний бік. У його картинах їжа виглядає як метафора життя; він той живописець, що змушує нас сміятися з власного апетиту, й водночас нагадує, що ми самі лише сировина великої кухні буття.

У Шерешевського ковбаси ростуть у піраміди, м’ясо сяє священним образом, хліб стає сонцем. Це свято ненаситності, де апетит єдиний і всесильний бог. Піраміда ковбасних батонів - соціальна структура, де на вершині завжди сидить маленька вишня, крихітний помідор, дрібниця, що керує масою. Сумна іронія: найменше править найбільшим, бажання керує ситістю. Усі ці персонажі - маски одного гастрономічного дійства. Ми всі актори й споживачі, смішні, голодні, залежні від шматка хліба й ковбаси. І Шерешевський показує нас без прикрас: у бажанні, у сміхові, у жадобі, у трагедії.